Україна хоче повернути мільйони колишніх співгромадян. Чи є шанс?

У світовій історії були випадки, коли держави, які потребують збільшення населення, запускали процес зворотної міграції. Робляться такі спроби і в Україні, де стрімка спад населення перейшла до розряду національного лиха. І одна з причин – еміграція. За деякими даними, за 10 років Україну назавжди залишили до чотирьох мільйонів людей. Ще три – чотири мільйони перебувають на заробітках за кордоном.

І начебто влада зуміла розглянути проблему. Ініціюються програми підтримки заробітчан, зростають зарплати, які в уряді на словах обіцяють підняти до рівня Словаччини та Польщі до 2030 р. Буквально минулого місяця президент Володимир Зеленський ініціював законопроект щодо запровадження множинного громадянства для українців. «Важлива складова нашої міжнародної політики – підтримка світового українства… Нас – 65 мільйонів», - наголосив гарант.

Про те, наскільки реально повернути на батьківщину колишніх співвітчизників - знаємося на матеріалі Klymenko Time.

Майбутнє не гріє

Відповідно до соціологічних опитування, кожен четвертий українець хотів би жити за кордоном. Мотиви різні, але все поєднує одне: відсутність перспектив. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України Елла Лібанова вважає, що люди їдуть не так лише для отримання більш високих заробітних плат, скільки через відсутність бачення кращого майбутнього держави.

На жаль, реальність малює для українців непривабливу картину. Через деградацію судової системи і цілковитого роздратування в правоохоронних органів суспільство не може почуватися у безпеці. У країні продовжує посилюватись безробіття, тоді як зарплати підвищуються повільно, а умови роботи погіршуються. Через величезну ціну на енергоносії розоряється виробництво, зростають ціни на товари та послуги, скорочуються соціальні виплати. Словом, рівень життя українців продовжує знижуватись. До того ж влада ініціює всі нові податки. Збоку навіть може здатися, що в Україні все робиться для того, щоб місцеве населення масово виїжджало з країни. 

А де краще?

З іншого боку, ситуація у світі швидко змінюється і той «європейський рівень життя», про який ми чули з часів здобуття незалежності 1991 р., уже не відповідає дійсності. Західні країни, куди хотіли б потрапити мільйони наших співгромадян, також відчуває безробіття на тлі економічної ситуації, що стрімко погіршується. Причому процеси розпочалися задовго до пандемії коронавірусу.

Так, останні місяці регулярно пустіють полиці магазинів у Великій Британії. При цьому процес лежить глибше, ніж просто перебої з поставками, а промисловці Сполученого Королівства вже попередили, що країну може чекати продовольча криза. Bloomberg. Загалом Великобританія переживає найбільше економічне падіння за 30 років. Зростає кількість незаможних у Франції, і на сьогодні, за даними видання l'Humanite, кожен п'ятий мешканець республіки – бідний. Економічний локомотив Європи – Німеччина – три роки поспіль переживає стагнацію економіки. У країні зростає кількість людей, близьких до того, щоб стати бідними, тому все більше громадян залежать від державної підтримки. Багатьом жителям не вистачає навіть на найнеобхідніше. WDR.

Економічні проблеми ще півбіди. COVID-обмеження показали, що європейська демократія – пусті слова. Виявилося, що права і свободи громадян, про які нашій людині так багато говорили, можуть згортатися так само просто, як у якійсь феодальній азіатській країні. Наприклад, демократична Австрія, в якій щеплено 75% населення, вводить локдаун для невакцинованих, у результаті людям дозволять виходити з дому лише з поважної причини. CNN и Deutsche Welle.

Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що стратегія його уряду щодо вакцинації полягає в тому, щоб "розлютити" нещеплених, повідомляє The Guardian. Багатьом громадянам Австралії досі дозвіл потрібний не лише для того, щоб залишити країну, а й для переміщення всередині неї. Обмеження діють з весни 2020 р.атвійські банки восени минулого року відмовилися обслуговувати невакцинованих клієнтів.

Тут слід зазначити, що протистояння влади та населення не обмежується суперечністю суто в медичних питаннях. Мова йде про збереження свободи, а вона сьогодні у багатьох розвинених країнах, по суті, ламається через коліно.

Ми торкнулися економічної та соціальної ситуації в економічно розвинених країнах сьогодні. А що буде за п'ять, десять років? Чи є у західної цивілізації перспектива розвитку? І не вийде в результаті, що у разі подальшого погіршення ситуації, першими під роздачу потраплять саме мігранти, новоприбулі, чужинці. А тому питання, чи є сенс кидати все звичне в Україні та рухати до Європи?

Без «ломки» не обійтися

Чи має Україна шанс зупинити еміграцію і повернути на батьківщину мільйони громадян - сказати важко. Політика української влади на цю тему зводиться лише до вирішення проблеми трудових мігрантів. Принаймні декларується, що за допомогою держпрограм буде створено робочі місця, охочим вести бізнес буде надано допомогу. Втім, усі дії уряду є точковими, стратегією ніхто не займається.

Економічні експерти вважають, що колишніх співвітчизників вдасться повернути у разі, якщо бізнес-клімат у країні покращиться. Та й відсоток «повернених» буде невисокий.

Але спробуємо зайти з іншого боку. Уявімо, що у зв'язку із погіршенням соціально-економічної ситуацією у світі Україна раптом почне демонструвати потенціал розвитку. Наприклад, на керівні пости вертикалі влади висуватимуться найбільш здібні особи, які мають системне мислення, а також орієнтовані на благополуччя народу. Економічні взаємини країни будуть будуватися на принципах прозорості, з допомогою «цифровізації». Уся політика держави буде орієнтована на покращення добробуту звичайної людини. Звучить фантастично, але саме такий підхід сьогодні є найбільш перспективним, оскільки відповідає потребам більшості населення.

Щоб фантастика стала реальністю, потрібні зовсім інші підходи до економіки. І щось у світі у цьому плані вже змінюється. Сьогодні більш високі результати демонструють саме ті країни, де є елементи планової економіки, що суперечить виключно ринковим принципам, які існують в Україні. Економіст та політтехнолог Всеволод Степанюк розповів Klymenko TimeЯкщо людство не перейде до елементів планової економіки, то більше ста років воно просто не проіснує, оскільки ринкова економіка є зразком неефективності використання природних ресурсів.

Він навів приклад Швецію, яка стимулює розвиток місцевих виробників, створюючи їм умови для постачання своєї продукції. Елементи планової економіки є і в «напівсоціалістичному» Китаї – другій економіці у світі. Зазначимо, що у тій же Росії в уряді нещодавно заговорили про відродження структури, що нагадує Держплан часів СРСР. Навіть в Україні, до речі, іноді впроваджуються такі механізми: наприклад, вводиться держрегулювання цін на продукти харчування.

Таким чином, світ демонструє бажання переглянути існуючий механізм економічних взаємин, а також зробити його ефективнішим. Нова економіка причепом тягне за собою перегляд і соціального підходу, адже тоді державі буде вигідно вкладатися у добробут своїх громадян, як основного двигуна розвитку.

За словами Всеволода Степанюка, ефективність соціального підходу важко переоцінити.

- Коли працівник підприємства соціально захищений і має соцпакет крім зарплати, то це патріот своєї країни. Якщо не має, то що він має захищати? - зазначає він.

В Україні сьогодні такого підходу фактично ніде немає, хоча раніше подібні методи практикувалися у «козирних» структурах.

- У тому ж таки Національному банку України був власний пенсійний фонд. Компанія «Київенерго» до часткової передачі в приватні руки також мала непоганий соціальний пакет: працівники мали збільшення до пенсії від підприємства, мали змогу лікуватися в санаторії. Але це ліквідовано. Тому в Україні соціально орієнтованих підприємств, на жаль, уже немає, - підсумував експерт.

Процес триває

Про те, що у світі зростає потреба в інших суспільно-економічних відносинах, продемонструвала пандемія. Нестача медперсоналу, лікарень, кисню, а спочатку і медичних масок показала, що ринкові відносини з їх ідеалом оптимізації не в змозі впоратися з новими викликами. У Європі ще під час першої хвилі коронавірусу заговорили про необхідність націоналізації системи охорони здоров'я. Яскравим прикладом тому стала Італія, де приватний сектор просто закрив свої медичні заклади, щоб не ризикувати та не витрачати кошти. У результаті країна змушена була звертатися за допомогою інших країн ЄС, насамперед до Німеччини, де медичний сектор на 80-85% є державним.

Здається, що потенціал розвитку у майбутньому матимуть ті країни, які запропонують удосконалені, а найкраще і нові методи розвитку. У разі, якщо таке станеться в Україні, міграційне питання буде вирішено само собою.