Росія наступатиме. Але де саме?

В українських та західних ЗМІ все ширше обговорюється передбачуване великомасштабний російський наступ. Його прогнозують на період із середини лютого та пізніше. З вуст різних європейських та українських чиновників раз у раз звучать заяви про те, що наступні кілька тижнів та місяців будуть найскладнішими/вирішальними у війні.

Для нашої редакції, яка прогнозувала перехід російських військ у великий наступ у другій половині зими ще з кінця вересня (коли всі інші були захоплені обговоренням підсумків ізюмсько-куп'янського наступу ЗСУ та майбутнього Херсона), всі ці повідомлення звучать як заочне визнання наших прогностичних здібностей. Але тепер перед аналітиками постає ще одне питання: де саме російські війська можуть піти у наступ? Розглянемо кілька варіантів відповіді нього.

Варіант 1 (інерційний): Донбас та Харківська область.

Саме він розглядається як основне у більшості коментарів чиновників та публікацій у західних ЗМІ. Зокрема, про те, що російська сторона концентрує сили біля західних рубежів Луганської області для наступу на Куп'янському напрямі днями заявив голова Луганської ОВ Сергій Гайдай. Російський наступ саме на Донбасі та на сході Харківщини анонсував нещодавно та секретар РНБО Олексій Данилов.

І на перший погляд, цей варіант справді очевидний. Наступ прогнозують там, де зараз проходить лінія фронту, і йдуть найжорстокіші бої. Однак зі стратегічної точки зору для російської сторони цей варіант є найменш кращим.

Для того щоб це зрозуміти, зробимо короткий екскурс у теорію ведення бойових дій. Усі наступальні та оборонні операції поділяються на три види: тактичні, оперативні та стратегічні. Вони відрізняються як за кількістю військ, задіяних у них, так і за масштабом та значущістю потенційних територіальних втрат чи придбань. Тактичний рівень - це масштаб одного-двох сіл або якогось значущого географічного об'єкта (яр, окремий пагорб або терикон тощо). Бої такого рівня, наприклад, зараз точаться у Мар'їнці та Вугледарі. Оперативний рівень передбачає можливість заняття чи втрати населених пунктів, які мають значення конфігурації всього фронту на конкретному напрямі. Такими є, наприклад, бої за Бахмут.

Стратегічний рівень передбачає оволодіння населеними пунктами та/або іншими об'єктами, яке здатне вирішальним чином вплинути на хід війни, змінивши її темп і ритм, а також повністю перекроївши конфігурацію фронту і, можливо, наблизивши перемогу однієї із сторін.

Потенційний наступ російських військ на Донбасі, навіть у разі його повного успіху (що далеко не факт), здатний принести російській стороні лише тактичні та оперативні вигоди, але ніяк не стратегічні. Усунення лінії фронту на західний кордон Донецької області та в середину Харківської області, де вона знаходилася на початку вересня, не здатне ні зламати опір ЗСУ як таке, ні суттєво погіршити стратегічне становище української сторони чи покращити становище російської.

У разі досягнення цієї мети не варто чекати, як деякі наївні російські коментатори, "припинення опору України" чи "виходу на переговори на російських умовах", оскільки українська держава та військова машина може спокійно функціонувати і без контролю над третиною Донбасу, яку зараз контролюють ЗСУ. Разом з тим, на таку операцію (успіх якої далеко не гарантований) ЗС РФ довелося б витратити величезні ресурси, оскільки описана ділянка фронту - найукріпленіша з усіх і на ній, по суті, спостерігається класичний позиційний глухий кут на кшталт Першої Світової війни. Як навчають військові підручники в академіях усіх армій світу, подібна ситуація долається виключно фланговим маневром, а не лобовим таранним ударом.

Варіант 2: спроба захоплення Харкова.

Зі стратегічної точки зору цей варіант для російської сторони більш кращийніж попередній. На користь нього говорять мала відстань від Харкова до кордону, можливість наступати на нього безпосередньо з Білгородської області та важливе інформаційно-пропагандистське значення міста (другий після Києва мегаполіс України).

Водночас у випадку з Харковом для російської сторони є та сама проблема, що й у випадку з успішним наступом на Донбасі. Коротко описати її можна як: "Ну, візьмуть його, а далі що?Без Харкова, так само, як і без Слов'янська і Краматорська, українська держава в нинішньому форматі з армією і здебільшого інфраструктури зможе продовжувати функціонувати та вести війну проти РФ. При цьому сили та час, які знадобляться на штурм мегаполісу вулиця за вулицею, будуть дуже суттєвими.

Іншими словами, за співвідношенням "витрати ресурсів - результат" Харків - теж далеко не ідеальний варіант для наступу російської сторони.

Варіант 3: удари, що сходяться з Сум і Запоріжжя.

Ще в листопаді 2022 року його вперше публічно озвучив українську генерал Михайло Забродський. Ідея подібного наступу для російської сторони могла б полягати в тому, щоб ударами, що сходяться на схід від річки Дніпро з півночі і півдня відсікти українське угруповання на сході країни від постачання із заходу. По суті йдеться про формування "мега-котла".

Потенційні стратегічні вигоди для російської сторони у разі успіху такого настання безперечні - оточення та подальше знищення найбільш боєздатної та численної частини ЗСУ, що могло б стати "генеральною битвою" що йде війни і схилити чашу терезів у бік РФ.

Разом про те, авантюрність описаного плану очевидна. У разі спроби його реалізації тонка "кишка" російських військ, що наступають, розтягнулася б від Сум до Орєхова Запорізької області, будучи на першому етапі. надзвичайно вразливою для флангових ударів ЗСУ як із заходу, і зі сходу. Крім того, постачання наступаючих угруповань в ході такої операції перетворилося б на справжнє логістичне пекло для ЗС РФ через розтягнуті лінії комунікації та відсутність нормальних доріг (дорожня мережа в описаній місцевості проходить, в основному, не з півночі на південь, а з заходу на схід). У цьому реалізація такого плану є малоймовірною.

Варіант 4. Північно-східний напрямок.

Цей варіант передбачає повторний наступ ЗС РФ із північного сходу у напрямку на Чернігів та Суми, а далі у бік Києва. На користь його реалізації свідчить те, що з середини весни українська сторона явно вважає цю ділянку другорядною. На кордоні РФ та України у Чернігівській та Сумській областях вже приблизно 9 місяців відбувається "дивна війна". Сторони стоять один навпроти одного, здійснюють взаємні обстріли та рейди диверсійно-розвідувальних груп, але не підкріплюють ці дії жодними спробами настань.

І якщо пасивність ЗСУ на цьому напрямі зрозуміла (вони стоять на кордоні України і не збираються наступати на територію РФ), то стояння на місці російських військ тут досі було зумовлене, головним чином, нестачею особового складу. Однак після осінньої часткової мобілізації він з'явився у достатній кількості. Отже, для російської сторони було б логічно розширити лінію фронту, щоб збільшити навантаження на ЗСУ, розтягнувши їхні сили і не даючи можливості формувати наступальні угруповання.

До основних стратегічних вигод потенційного наступу ЗС РФ на Сумському та Чернігівському напрямах, у разі його часткового чи повного успіху, можна віднести перспективу заняття двох обласних центрів, обидва з яких є досить невеликими (це спрощує штурм) і знаходяться близько до кордону, а також наближення лінії фронту до Києва, який є серцем української державності та єдиним центром координації всіх процесів на фронті та в тилу.

Навіть якщо "кидок на Київ" з його подальшим взяттям відразу не вдасться, зміщення лінії фронту у бік столиці України (припустимо, на відстань 80-100 км від Києва) неминуче змусило б українську сторону перекидати на цей напрямок максимальну кількість резервів і робити все можливе для недопущення подальшого просування ЗС РФ. Це відкрило б для російських військ можливість наступу на інших напрямках, звідки українська сторона знімала б резерви для прикриття Києва

Варіант 5: настання з Білорусі на Київ.

Даний варіант для російської сторони було б доцільно реалізовувати у разі досягнення деяких первісних успіхів у разі реалізації варіанта №4. Наприклад, якщо російським військам, які наступають з північного сходу, вдалося б взяти Чернігів і Суми і просуватися далі у напрямку до Києва, захід на правий берег Дніпра з Білорусі знайшов би сенс як елемента створення загрози оточення української столиці та примусу до евакуації звідти органів державної влади або повної блокади міста та подальшого його штурму з усіх боків.

Резюме

У разі наявності у російської сторони достатньої кількості ресурсів для стратегічного наступу (а саме такий наступ РФ зараз прогнозують на Заході та в Україні), найкращим для ЗС РФ сценарієм стало б нанесення кількох послідовних ударів. Перший - на Куп'янському та/або Слов'янсько-краматорському напрямках для максимального сковування найбоєздатніших частин ЗСУ; другий – через деякий час на Суми та Чернігів для усунення лінії фронту у бік Києва та створення стратегічної загрози на єдиному життєво-важливому для України напрямку; і третій - у разі успіху другого удару - з Білорусі праворуч Дніпра на Київ.

Зрозуміло, що всі ці варіанти українське командування прораховує і явно до них готується. Тому "легкої прогулянки", як наприкінці минулого лютого, для російських військ не буде ніде. У разі початку нового стратегічного настання ЗС РФ бої набудуть надзвичайно жорсткого та конкурентного характеру із наперед невизначеним результатом.