Проблема Донбасу – у небажанні Києва реалізувати "Мінськ". Але навіть якби хотів, то вже б не зміг

Журналіст та громадський діяч Енріке Менендес міркує про проблему Донбасу та політичне вирішення конфлікту.

Думка автора може не збігатися з думкою редакції.

Велика любов наших людей до чарівних пігулок. Після зустрічі радників у Нормандському форматі обговорюється, що буде затверджено дату прямих переговорів Києва з представниками Л/ДНР.

Це викликає у мене величезний скепсис, оскільки щоразу напередодні навіть незначних зустрічей очікуються якісь неймовірні прориви: то проведення прямих переговорів, то одразу затвердження дати виборів, то ще якийсь мега-зсув. І звичайно все це не виправдовується, тому що чарівної пігулки щодо Донбасу просто не існує. І впирається все не тільки в те, що офіційний Київ не хоче реалізувати Мінські угоди (це справді так), але навіть якби він захотів, то навряд чи зміг би це зробити зараз.

Ключовий фактор у реалізації Мінських угод – це внутрішньополітична ситуація в Україні, хоч би хто не говорив. Для того, щоб затвердити прямі переговори з «республіками», ухвалити справжній план реалізації Мінська з особливим статусом, амністією, виборами та кордоном після них, потрібно не лише ухвалити дуже складне рішення особисто Президенту, а й провести його через парламент. А останній рейтинг КМІС показує, що «Європейська солідарність» Порошенко стала лідером із підтримки і, якби вибори до парламенту пройшли прямо зараз, вона набрала б 18%. Тобто. Партія, яка категорично проти реалізації угод на компромісних умовах, матиме найбільшу фракцію в наступному парламенті. Щоправда, зовсім не зрозуміло з ким вони вступили б у коаліцію, для того щоб сформувати більшість, але це вже окреме питання.

На тлі того, що влада нічого не змогла пред'явити Порошенку і не змогла посадити його навіть під домашній арешт, очевидно, що його рейтинг зростатиме, а його прихильники згуртуються довкола нього ще сильніше. Вони мають весь інструментарій, щоб зірвати будь-які домовленості: починаючи від власної фракції у ВР і закінчуючи вуличними акціями тиску, я вже мовчу про підтримку «яструбів» серед наших західних партнерів, які не в захваті від того, що взагалі йде переговорний процес з РФ .

Паралельно з цим партія, яка мала б виступати лобістом реалізації мінських угод (але за фактом не виступала ніколи), - Опозиційна платформа за життя, навпаки, активно втрачає рейтинг, який опустився вже нижче, ніж 10%. Це говорить про те, що як не було, так і немає лобіста інтересів східної України, яка більшою мірою потребує врегулювання конфлікту на Донбасі на компромісній основі. А партії, які перебувають у подібній електоральної ніші з ОПЗЖ, легко відтягують її електорат, розмиваючи його. Швидше за все, до парламенту вони не потраплять. Точно не потрапить «Партія Шарія» та балансує на межі проходження бар'єру партія «НАШІ» Євгенія Мураєва. Це означає, що й у наступному парламенті буде невелика фракція прихильників реалізації політичної частини мінських угод.

Зеленський та «Слуги народу» теж не готові йти на хворобливі компроміси, які вбиватимуть їхній рейтинг ще більше. Наразі Офіс Президента заявляє дуже "дієтичну" програму переговорів, де політика не обговорюється взагалі, а лише режим тиші, розмінування, обміни затриманими та інші гуманітарні питання. Це важливі теми, але вони не повинні затьмарювати глобальний, довгостроковий результат.
Не слід також тішитись заявами Заходу, що потрібно виконувати Мінські угоди – деякі навіть почали говорити, що Захід змусить Україну їх виконати.

По-перше, ніхто ніколи від Мінська не відмовлявся публічно, що зовсім не означає, що його збиралися виконувати на ділі. По-друге, проблема угод не в тому, що їх не визнають, а в тому, що їх читають кардинально по-різному. І по-третє, навіть якщо уявити, що Захід реально рухатиме Україну до реалізації Мінська, це зовсім не означає, що з цієї витівки щось вийде. Тут мають бути створені умови всередині, як було зазначено вище.

Однією з фішок цього року може стати проведення референдуму щодо Донбасу. Якщо реалізувати його цього року, то результати будуть передбачуваними – громадська думка налаштована проти компромісів щодо Мінська, бо його 8 років налаштовували проти політики та підгодовані владою експерти та медіа. При цьому політики забували сказати народу, що у саботажу мирного процесу буде своя ціна і її доведеться заплатити у будь-якому разі. Тобто. Тепер, до проведення референдуму, необхідно заповнити цю прогалину у сенсі ситуації нашими людьми. Хто візьме на себе таку роль – поки що не ясно. У нас у країні немає традицій такого чесного обговорення складних речей із народом.