Переговори США та РФ: ми на порозі нового витка ескалації?

За підсумками женевської зустрічі представників США і РФ вже можна робити певні висновки, причому далеко не найоптимістичніші. Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортник розповідає про своє бачення та інтерпретацію переговорів між Росією та Америкою.

Думка автора може не збігатися з думкою редакції.

По переговорам між США та РФ (1-й раунд у Женеві). Можна говорити про те, що між сторонами йде тонка політична боротьба за рамку, формат та зміст переговорів:

США та партнери намагаються все звести до класичної (довгої) дипломатії із залученням багатьох сторін, міжнародних організацій та угод - "старого світопорядку" в якому США сильніші, оскільки мають свій вплив на більшість із цих інституцій. Зі свого боку, російська дипломатія намагається перебудувати зміст в інше русло і відмовляється вести діалог у рамках старої системи міжнародних організацій, яка, як правило, використовується Заходом у своїх інтересах.

РФ кристалізує/дистилює переговори до рівня "національної безпеки", де домінуючим є фактор загрози та сили – пропозиція побудувати новий світопорядок (або кардинально перезавантажити старий). При цьому "безпека" грає функцію кнопки скидання Ялтинсько-Потсдамського світового порядку до "заводських налаштувань" - двополярного або багатополярного світу. Росія говорить про безпеку як свій національний інтерес, який можна забезпечити військовим шляхом, якщо ультиматум висунутий російською стороною не буде розглянутий належним чином. За великим рахунком, зустріч у Женеві нагадувала деталізацію ультиматуму. Росія роз'яснювала причини та аргументувала свою позицію, те саме робили і США.

По суті, обидві сторони і Росія та США на переговорах займалися тим, що намагалися максимально чітко донести опоненту свою позицію та говорили про інструменти досягнення своїх цілей. Але не намагалися звести їх у єдине ціле та знайти якісь компромісні моделі із взаємними поступками. У переговорному процесі не спостерігалося спроби досягти певних домовленостей, а скоріше бажання "розшити" та деталізувати свої ультиматуми та вимоги – для того, щоб потім ніхто не міг сказати – "чому ви не говорили" або "ми вас не зрозуміли".

Тому нинішній раунд переговорів можна вважати формально-номінальним - "обов'язковою програмою", після завершення якого (зустріч у НАТО та ОБСЄ), ймовірний новий виток ескалації.