Що вирішить товариш Сі, чи якими курсами рухаються Москва та Пекін

Кулуарно в дипломатичних колах вже місяць обговорюється поїздка лідера Китаю Сі Цзіньпіна в Москву. Поки що офіційних підтверджень цьому немає, але, за нашими спостереженнями, вона відбудеться вже найближчим часом – у березні чи квітні. При цьому можливий візит Сі до Москви ми не розглядаємо як формально-декоративний. Йдеться про відкрите формування нового військово-політичного союзу.

Особливі відносини Китаю та Росії стрімко виходять за рамки неформального союзу, набуваючи дедалі виразніших контурів нової геополітичної осі. Це дуже добре видно, наприклад, гранично жорсткої реакції КНР на розслідування Сеймура Херша, який повідомив, що саме Джо Байден наказав підірвати «Північні потоки». Ми цю історію детально розбирали, але зазначимо, що реакція китайського МЗС виявилася досить агресивною.

Втім, безпосередньо за участю Китаю відбуваються інші демонстративно-геополітичні рухи тіла. Так, буквально напередодні до Пекіна приїхав президент Ірану Ібрахім Раїсі. І водночас уже підтверджено, що глава КНР Сі найближчим часом відвідає Тегеран. Більш того, Олександр Лукашенко, який зараз перебуває у Москві, повідомив, що Сі Цзіньпін запросив його на початку березня відвідати Китай.

Іран та Білорусь – це гранично токсичні та максимально закриті для Заходу країни, тут навіть немає потреби чогось окремо розжовувати. Обидві ці країни майже відкрито підтримують Росію у війні проти України. В Ірану з РФ запущено військово-промислову взаємодію по лінії безпілотників та ракетного озброєння, а Білорусь з першого дня війни стала стартовим майданчиком для російської армії. І одна справа, коли Китай продовжує з цими країнами вести господарсько-економічну діяльність – це, власне, завжди було особливою «фішкою» Пекіна, який економіку виводить за межі політики. Та сама економічна взаємодія з бунтівним Тайванем тому приклад. І зовсім інша річ, коли лідер КНР зустрічається із президентами країн-ізгоїв. Це не обов'язкова опція. Більше того, це суто демонстративно-політичні рухи.

Зазначимо ще один знаковий момент, що стався днями. Китай ввів санкції проти двох американських гігантів ВПК – компаній Lockheed Martin та Raytheon. Перша виробляє військові літаки – F-35, F-16, C-130 Hercules, F-22 Raptor, гелікоптери Sikorsky, величезну лінійку ракет та системи наведення. Raytheon спеціалізується на виробництві ракет – AGM-88 HARM, AIM-120 AMRAAM, а також на різних зенітно-ракетних комплексах, у тому числі на MIM-104 Patriot.

І в цьому випадку йдеться не про рівень санкцій від ЄС, коли у Росії забороняють продавати європейські унітази та біде. Той самий Lockheed Martin для виробництва своєї авіаційної техніки купує у Китаю рідкісноземельні метали. А тепер робити це принаймні за відкритими логістичними ланцюжками вже не вийде. Також цивільну продукцію цих компаній закрито тепер для китайського ринку. Тобто це не декларативні санкції.

І ось на такому тлі ймовірно відбудеться зустріч Сі і Путіна в Москві. Як тільки про неї буде офіційно заявлено, а тим більше, як тільки вона пройде, її деталі ми одразу розберемо. Але зараз ми відзначимо процеси, які формуються у світі напередодні можливого візиту Сі до Москви.

Перше. На Заході дедалі чіткіше позначаються меседжі про необхідності заморожування українського конфлікту. Ці меседжі добре видно у розгорнутій доповіді RAND, яку ми детально розбирали. Про майже неможливість взяття Криму ЗСУ заявляють Блінкен и Міллі – особи, які прямо формують зовнішню та військову політику США. Це звучить дуже наполегливо, і у нас складається враження, що Києву видано карт-бланш ще тільки на один великий наступ. А вже за його підсумком піде заморожування.

Друге. Між Китаєм та США стрімко накочується клубок протиріч, який вже зараз за бажання можна розв'язати у проксі-протистояння навколо Тайваню. Це і історії з китайськими зондами над США, і реакція китайського МЗС на підрив «Північних потоків», і санкції проти американських компаній-гігантів ВПК, і майбутній візит спікера Палати представників США Маккарті на Тайвань. Вибухнути ситуацію може будь-яка з цих історійАле вони ще й постійно нанизуються одна на одну.

Третє. Вибух ситуації між Вашингтоном та Пекіном призведе до обвалення торгівлі у Східній Азії. Для Китаю в такій ситуації дуже важливо організувати резервні поставки критично значущої сировини, насамперед, нафти та газу. За таких розкладів взаємодія Пекіна з Москвою та Тегераном стає ключовим. Зазначимо також, що при розвитку конфлікту в Східній Азії в дуже складній ситуації виявляться Японія і Південна Корея, які багато в чому повторять долю Німеччини і змушені будуть перейти на дорогі вуглеводні американського та австралійського походження.

Четверте. Конфлікт навколо Тайваню призведе до політичної багатовекторності планети. Значення ООН стане ще меншим. Швидше за все, зросте вага регіонально-політичних та військових союзів. Захід має НАТО і ЄС, а Схід – БРІКС і ШОС. Також збільшиться кількість країн-мігрантів, які балансують між різними спілками. Ну, і побільшає майданчиків, де країни-гіганти будуть вести між собою проксі-війни.

П'яте. Для Києва це максимально негативний розвиток подій. І йдеться не лише про те, що конфлікт у Східній Азії змістить інформаційні акценти з війни в Україні. Проблема обмеженості ресурсної бази самого Заходу, який об'єктивно не зможе підтримувати на поточному рівні одночасно дві війни – за Україну та за Тайвань. Навіть того, що зараз Україна отримує від колективного Заходу недостатньо для перемоги над Росією на полі бою. Це означає, що Захід змушений буде консервувати конфлікт. При цьому зобов'язання партнерів щодо відновлення України за таких розкладів теж підвисають. Американці, наприклад, змусили сербів капітулювати у Боснії та Косово, а також розгромили армію Хуссейна в Іраку.

Але навіть через роки, а вже й десятиліття, не видно збудованої Заходом «респектабельної вітрини» цих територіях.